###Сергій Морозов: Тарасов, щоб не пустити в Динамо, зробив з мене лейтенанта ###

Він знає футбол досконало і вміє про нього красиво розповісти. Мабуть, по-іншому й не могло бути, адже від самого початку кар'єра Сергія Морозова переплетена співпрацею з яскравими особистостями – від віртуоза Голубєва до мотиватора Зоніна, від новатора Базилевича до деспотичного, але надзвичайно яскравого Тарасова. При цьому Сергій Юрійович не хизується. Він констатує те, що було й прагматично аналізує пройдене. В деталях. Аби дати зрозуміти, що таке футбольний хліб насправді. Дві години нашого з паном Морозовим спілкування минули, наче одна мить. Усе тому, що в нашій бесіді не було аморфності. Лише конкретика. Припускаємо, що перечитавши се розділене на дві частини інтерв'ю для UA-Футболу, Сергія Морозова перестане ганьбити своїми пустопорожніми балачками навіть найбільший з числа анонімних критиканів.

- Сергію Юрійовичу, пам'ятаєте свій перший футбольний матч?

- Звісно. Мій батько працював в аеропорту «Жуляни», який був підзвітний товариству «Спартак». Мене тоді, на рік молодшого, взяли у одноіменну команду, складену з хлопців 1949 року народження, на матч проти «Гороно». Гра відбувалася на стадіоні «Спартак» на Куренівці. Пам'ятаю, на трибунах було багато, як на ті часи, вболівальників.

Майже до кінця матчу тримався рахунок 0:0, а на останніх хвилинах суддя призначив пенальті у ворота наших суперників. Тренер Григорій Гостомельський довірив пробити його мені. Я влучив у стійку. Добре пам'таю й свій перший матч серед команд вищої ліги. В 1971 році у складі луганської «Зорі» грав проти київського «Динамо». Тоді нас вже очолював Герман Зонін. Пригадую, я пройшов флангом, віддав передачу і Семенов головою забив гол. Поєдинок завершився 1:1.

- В динамівську школу Вас запросив знаменитий гравець-віртуоз 50-х Віталій Голубєв. В роботі з дітьми він був таким же феєричним, як і на футбольному полі?

- Впродовж всієї своєї кар'єри грав на позиції півоборонця, причому півоборонця різнопланового. Міг діяти як на обох флангах, так і в центрі. Робота з Голубєвим дала мені дуже багато. Відразу скажу, що тренуючись у нього, ніколи не сприймав Віталія Михайловича як оборонця. Футболістом він був дуже технічним. Зазначу, що як футболіста Голубєва на полі не бачив ніколи. Лише згодом, завдяки кадрам кінохроніки, вдалося подивитися фрагменти з ігор «Динамо», де діяли знамениті оборонці Голубєв, Сучков і Ларіонов.

Всю свою групу Віталій Михайлович навчив багатьом фінтам. Навчив самостійно, бо тоді ми не могли дивитися матчі латиноамериканських і європейських чемпіонатів. Голубєв навичив нас бити в падінні через себе, виконувати «бокові ножниці». У нас цим речам буна навчена майже вся група. Ми вміли виконувати рідкісний на той час фінт, коли замахуєшся правою ногою, а потім ззаду б'єш лівою. Навчив відкидати м'яч п'ятою. Найцікавіше, що всі ці речі ми бачили у виконанні самого Голубєва. Бачили і копіювали. Я жив у приватному будинку на Чоколовці. Викопав поряд з домом ямку, насипав туди піску, а на кронштейні повісив на шнурку м'яч, таким чином тренувався бити через себе. Звісно, це був фанатизм, адже тоді окрім школи і футболу інших розваг не було. Хіба що час від часу могли сходити в кіно.

- Але повноцінним динамівцем Ви так і не стали...-

- Я мав всі шанси, щоб закріпитися в команді київського «Динамо». Конкурентами в мене були старші хлопці – Мунтян, Веремеєв. Буряка, Конькова і Колотова в «Динамо» ще не було. Старші футболісти, такі як Сабо, Біба і Серебряников, вже завершували свою кар'єру. Не знаю, зміг би я пробититися до основи чи ні, але в дублі на той час вже було вільно і конкуренцію тим гравцям, яких переводили до першої команди, я скласти міг. Але мої сподівання перекреслила травма, отримана в матчі з єреванським «Араратом». Вийшов один на один з голкіпером вірмен Альошою Абрамяном, обіграв його, а він стрибнув і потрапив мені бутсою в коліно. Нічого не поробиш, це футбол.

Півроку лікувався, а потім, оскільки не мав ігрової практики, Михайло Коман порадив на час перейти у вінницький «Локомотив». Команда там підібрался непогана, за неї виступали колишні гравці київського «Динамо» Снітко, Левченко, Ощипко, місце у воротах займав майбутній воротар львівських «Карпат» Турпак. Як виявилося, повернутися в «Динамо» мені вже не судилося. З Вінниці перейшов на запрошення Олега Базилевича у чернігівську «Десну». Там теж зібрався непоганий колектив – Бєлкін з ленінградського «Зеніту», центральний оборонець Першин, той же Турпак, Налісний.

- Ви виступали під керівництвом Базилевича в той час, коли він тільки починав свою тренерську кар'єру. Навіть гравці київського «Динамо» 70-х кажуть, що він багато експериментував з ними, то якою ж була робота Олега Петровича тоді, в кінці 60-х?

- Вже тоді Базилевич співпрацював з Анатолієм Зеленцовим. Мені довелося пограти під керівництвом Олега Петровича в «Десні», а потім кадіївському «Шахтарі». Ще в той час Базилевич став тренером-теоретиком, який науково обґрунтовував кожне заняття. Працювати під такими навантаженнями було важко. Але я був міцним хлопцем, витримав. Безперечно, результати цих експериментів в Чернігові, Кадіївці, а згодом і донецькому «Шахтарі» потім дали свої плоди в київському «Динамо».

- На Вашу думку, Базилевич був тренером-новатором?

- Безперечно. В той час здебільшого у футбол як грали? Всі намагалися атакувати. А в оборону поверталися лише найвідповідальніші. Базилевич обидві ці функції вирівняв: ми на якій швидкості добре бігли в атаку, на такій же поверталися в захист. То були перші паростки сучасного футболу.

Трохи згодом Базилевич почав застосовувати пресинг. Це сталося після того, як вони разом з Лобановським відвідали матч баскетбольного ЦСКА з Москви. Взагалі я теж вперше в своєму житті побачив пресинг саме у виконанні армійців під керівництвом Олександра Гомельського. Звісно, в баскетболі пресингувати простіше, бо команда складається всього з п'яти гравців, відповідно, розбирати суперників можна один в один. Щоб застосовувати пресинг, треба створити чисельну перевагу на певній ділянці поля.

Трохи згодом Лобановскьий їздив на стажування в «Аякс», а Базилевич – в ПСВ. Там вони удосконалили своє бачення про систему пресингу. Фактично, Базилевич почав першим на теренах СССР працювати за тенденціями тотального футболу. Також першим він почав застосовувати наукові програми, серії, паузи між серіями, спеціальну роботу на витривалість, на швидкість. До Олега Петровича підготовка була змішаною, всі складові вкладалися в «один кошик».

Другий зліва у середньому ряді - Сергій Морозов

- Не шкодуєте, що пішли з Кадіївки в «Зорю», а не зачекали зовсім трохи, щоб разом з Базилевичем перебратися в «Шахтар»?

- Справді, життя могло скластися по-іншому. Але тоді ж всі футболісти намагалися якомога швидше пробитися в команду Вищої ліги. Звідки я міг знати, що всього через місяць після мого переходу в Луганськ Базилевича візьмуть до «Шахтаря»? Якби Олег Петрович сказав «зачекай трохи, я тебе заберу з собою», то, звісно, залишився б. Але то були совєцькі часи. Кадіївка була територією Луганської області. До мене приїхав тренер «Зорі» Валерій Галустов і сказав: «Якщо не перейдеш в «Зорю», не будеш грати ніде». Річ у тім, що на той час головою Федерації футболу СССР був уродженець Луганщини Зінченко. Через те «Зоря» могла брати будь-яких виконавців.

- До того ж вагому роль відігравав тамтешній секретар ЦК КПСС Володимир Шевченко...-

- Шевченка я б порівняв з сучасним Ринтом Ахметовим з тою лишень різницею що Ринат Леонідович - не партійний діяч, а менеджер. Я б Шевченка теж назвав менеджером, але партійним. Поряд, в Донецьку, так само фанатично підтримуав футбол інший глава ЦК Дегтярьов. Вони постійно змагалися і в видобутку вугілля, і результатами спортивних команд. При цьому Шевченко і Дегтярьов були друзями в житті.

В Луганську ж тоді окрім футбольної команди були елітні чоловіча й жіноча баскетбольні та волейбольні колективи. Окрім того, в Ворошиловграді була сильна жіноча команда з гандолу. Шевченко розумів, що шахтарям, аби вони не поспивалися, потрібне видовище. Через спорт він намагався окультурити край.

- Тим не менш, ставши гравцем «Зорі», Ви, мабуть, не очікували, що команда вже в 1972-му зможе стати чемпіоном? У Вас тоді був фантастичний старт – 3:0 над київським «Динамо», 3:1 над «Спартаком», перемоги над «Араратом» і «Динамо» московським...-

- ...-4:2 над «Торпедо», 4:0 над «Араратом», 3:0 над «Динамо» Тбілісі. Справді, сильно зіграли. Нині можна почути розмови, мовляв, Луганськ у 72-му вирішував проблеми з іншими командами з допомогою матеріальних стимулів. Але скажіть, як можна «вирішити» результат 3:0 з київським «Динамо», грузинами чи вірменами?

іхто про це не каже, але скажу як є: основним нашим помічником, якщо не брати до уваги матеріального забезпечення і тренувального процесу, була степова спека. Починаючи з кінця квітня, впродовж п'яти місяців на вулиці трималася температура 35-40 градусів. З таким кліматом не могли впоратися навіть південні команди з Баку та Єревану. Луганськ – це сухий степ, а в них - повітря вологе. Ми до такого режиму були готовими, бо постійно в цих умовах тренувалися.